Есе про жест

Він народжується божевільним, абсолютно вільним у своєму розумінні. Його не обмежує ніщо, він палає і на весь світ кричить про своє існування, адже він – саме життя. Найголовніше для нього – шукати та жити. Він блукає, пізнає цей світ, пірнає в кожну печеру, вилазить на кожен пагорб, досліджує потаємні глибини темних куточків, аж доки не усвідомлює, що є межа – світ не вільний, він має кордони, рамки його свободи, в які він закутий, і шляхів виходу немає.

Жест кидається у всі кутки, заповнює собою весь простір, захищаючи його, володіючи ним. Він вважає себе сильним, коли всюди, скрізь. Що більше його, то могутнішим він себе відчуває, то непохитнішим здається його світ. Однак це лише ілюзія. Від надмірного руху і захоплення простору його світ руйнується, адже нічого не віддає натомість. Його реальність палає і згорає зсередини. А причина ховається у ньому самому. Йому стає сумно, і він затихає. Приходить час замислитись про власне існування, свою роль, свій сенс. Для чого жити, блукати, шукати, радіти, пізнавати? Де порятунок? Де майбутнє? Де справжня свобода, а не удавана, справжня сила, а не ілюзорна? Ніде, немає, все – міраж.

Треба йти далі, повільно, мислити глибоко, пізнавати по-справжньому. Усюди гаряче, а там, де він проходить, стає прохолодніше, а кордони – прозорішими. Жест крок за кроком пізнає себе і починає себе любити. Цей шлях стає чистим, щирим і відкритим. Усі кордони поступово втрачають свою непроникність і відкривають йому інші світи. Деякі гарячі, а деякі такі ж холодні, як його власний, такі ж відкриті. Всесвіт живе. І він нарешті відкрився для нього. Вітаємо серед своїх.